Війна відкриває те, що в середині людини.
З'являється страх, біль, сльози. Багато людей зі знівечиними душами не можуть зрозуміти, куди їм приткнутись. Де бути, і що робити, або не було так нестерпно боляче.

Цікава реакція російськомовних пасторів, або просто віруючих у європі, які приймають біженців з України.
Від них можна почути:

"Ви що, думаєте це москалі бомблять ваші міста?"
"А що ви думали, що путін вас так відпустить?"
"Ну, ще не відомо, хто знищував людей в Маріуполі..."
"Навряд це москалі таке робили в Бучі..."
"Вам краще було здатися..."

Я розумію, що це телебачення москалів таке робить з людьми, але...
Коли я чую таке, я перестаю розуміти, якого духа ці люди...
Чи взагалі віруючі вони?
Люди, які мають живе спілкування з Богом, чи можуть у таких ситуаціях так реагувати?

Деякі Українські пастори не далеко відішли від европейців.
Я чув, як вони під час війни зі сцени казали:

Зазирніть у ваші серця! Чи не зникла у вас любов до ворогів?
Покайтеся! Наповніть серця любов'ю!

Під час, коли людина відчуває біль, коли вона просто зруйнована з середини війною, ми чуємо слова докору.

Чи така повинна бути реакція у цій ситуації?

Пропоную розглянути одну причу Ісуса

Вона записана в Лук 10:25-37

―Один чоловік ішов з Єрусалима в Єрихон та потрапив до рук розбійників, котрі роздягли його, побили та пішли далі, залишивши його напівмертвим.
31 Випадково тією ж дорогою проходив священник і, побачивши його, пройшов повз нього.
32 Також і левіт, прийшовши на те місце, подивився й пішов далі.
33 Але один самарянин, який був у подорожі, підійшов і, побачивши його, зглянувся над ним.
34 Він підійшов, перев’язав йому рани, намастивши їх олією та вином, поклав його на свою худобину та привіз до заїжджого двору, де доглядав за ним.
35 Наступного дня, від’їжджаючи, дав два динарії господареві та сказав: «Подбай про нього, а якщо витратиш на нього більше, я поверну тобі, коли вертатимусь».

І можна було підійти до цієї понівеченої напівмертвої людини, і запитати:

Привіт,як ся маєш?
Що ти відчуваєш у серці своєму до розбійників, що тебе побили і пограбували?
Ти повинен відчувати любов до своїх ворогів. Тобі потрібне покаяння!
Зніми з душі цей гріх непрощеня!

Але у цій притчі є три персонажа і три їх реакції на напівмертву людину...
Це байдужість, просто погляд і турбота + два динарія.

Яка реакція була правильною?
Біблія пише:

36 Хто з цих трьох, на твою думку, був ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?
37 Він відповів:
―Той, хто зглянувся над ним.
Ісус сказав:
―Іди та роби так само.

Так що саме зробив цей самарянин?

Він підійшов,
перев’язав йому рани, намастивши їх олією та вином,
поклав його на свою худобину та
привіз до заїжджого двору, де доглядав за ним.

А потім:

Наступного дня, від’їжджаючи, дав два динарії господареві та сказав: «Подбай про нього, а якщо витратиш на нього більше, я поверну тобі, коли вертатимусь».

Якийсь зовсім не духовний самарянин!
Чому він не піклується про серце людини?

А може навпаки, він добре розуміє напівмертву людину, і робить саме те, що їй потрібно, без докорів, навіть без зайвих слів?

І Ісус робить свій вердикт:
―Іди та роби так само.

Друзі, просто робіть те саме...
Тому що докори в цей час добре показують на те, який ви віруючий.

Заклики про те, що потрібно зазирнути у свої серця - це заклики фарисея.

Так, це фарисей говорить вашими вустами, промовляючи про "духовний" стан людини і її покаяння за гріх непрощення ворогів.

Щоб не загубити духовне питання

У цій притчі всеж таки є духовні уроки.
І стосуються вони саме до того, кому ця притча розповідалася.

Уважні читачи помітили, що я процитував не весь текст.
Тому пропоную повернутися до початку:

25 І ось один учитель Закону піднявся та, спокушаючи Його, сказав:
―Учителю, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?

Все починалося з питання:

що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?

26 Ісус відповів йому:
―Що в Законі написано? Як читаєш?
27 Він відповів:
―«Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всією силою своєю, і всім розумом своїм» і «ближнього свого – як самого себе».
28 Ісус же сказав:
―Правильно ти відповів, роби так і будеш жити!

Учитель закону добре розумів, що насправді потрібно робити, але з огляду на своє запитання, цього не робив.

29 Але той, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові:
―А хто мій ближній?

І далі на свій захисток він задає питання - "Хто мій ближній?"
Трохи згодом ми побачимо запитання Пілата - "Що є істина?"

На всі ці запитання відповідь зрозуміла багатьом, але потрібні вони для демонстрації своєї позиції, для демонстрації, що "НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО"...

І далі Ісус розповідає притчу, яку ми вже з вами прочитали.

30 Ісус відповів:

Друзі, коли ви вже знаєте, що потрібно робити, але починаєте включати оце своє: "НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО", знайте, що нічого Божого в цьому немає.
Це шлях Фарисея.
Замість допомоги ближньому, ви починаєте дорікати йому за його емоційний і духовний стан...

Але Фарисейства недостатньо, щоб успадкувати життя вічне.
Як недостатньо для допомоги іншій людині.

Так, людина зруйнована...
Так, у неї зруйнован її емоційний та духовний стан...
А якщо ви не можете зрозуміти це, та почати допомагати, як це робив самарянин,

То ЙДІТЬ ДО БІСА!

зі своїми духовними порадами.